Кіріспе
Бартли Лодж - Англияның Гэмпшир графтығындағы Каднамның жанындағы шағын үй, Нью-Форест ұлттық паркінің шебінде орналасқан. Ол 18 ғасырда айналасындағы Жаңа Ормандағы аң аулау мүмкіндіктерін пайдалану үшін салынған. Ең белгілісі, көрнекті геолог сэр Чарльз Лайелл балалық шағын осы жерде өткізген. Қазір бұл ғимарат қонақ үй ретінде қызмет етеді.
Алғашқы тұрғындар
Эдвард Гилберт, Його Високоповажності Лісничого та Генерального геодезиста королівських лісів і лісових угідь, а також великий землевласник, вочевидь, збудував цей будинок приблизно в 1770 році. Тоді його називали «Куток Ягняти». У своїх спогадах преподобний Річард Уорнер згадує візит до сина Едварда, Вінсента Хокінса Гілберта, в цю садибу і каже: «Батько містера Гілберта збудував дуже приємний маєток на своїй землі в «Кутку Ягняти», але помер безпосередньо перед його завершенням». Едвард помер у 1770-х роках, тому приблизно в цей час і було збудовано Лодж. Едвард Гілберт народився в 1718 році. У 1752 році він одружився з Мері Хокінс, дочкою Вінсента Хокінса, власника землі в Ліндхерсті. У 1856 році його призначили заступником Лісничого та Генерального геодезиста королівських лісів і лісових угідь. Він придбав значну кількість нерухомості в районі Нью-Форест, включаючи успадкований маєток дружини в Ліндхерсті. У подружжя був лише один син, Вінсент Хокінс Гілберт (1752–1798), який був першим майстром гончих псів Нью-Форест. Існує портрет його роботи Даніеля Гарднера разом із сером Вільямом Хіткотом та його сином. Він помер у 1798 році та залишив Бартлі Лодж своєму синові, майору Едварду Гілберту (1784–1868). Незабаром після смерті батька майор Гілберт здав цю нерухомість Чарльзу Лаєллу (1767–1849), відомому ботаніку, який проживав там із сім’єю наступні 28 років. Їхньою сімейною резиденцією був Кіннордді Хаус, Ангус, Шотландія. Відомий геолог сер Чарльз Лаєлл (1797–1875) був членом цієї родини та провів там більшу частину свого дитинства. Він написав автобіографію, в якій часто згадував Бартлі Лодж. Він сказав: «Ми жили в Бартлі та гуляли серед того прекрасного дикого лісу з нянями. Бартлі належав майору Гілберту і складався з вісімдесяти англійських акрів, сімдесят з яких були засіяні травою і давали сіно, яке славилося як найкраще в окрузі для мисливців, оскільки Ліндхерст був лише за дві милі, де утримувалися гончі псі Нью-Форест. Тому збір сіна був великою турботою в Бартлі, і коли ми поверталися додому на кожні літні канікули, косіння завжди тільки починалося. Ми (Том і я) цілий день допомагали косарям і навчилися трохи косити, а також гралися з Маріанною та Фанні в сінокосах і їздили на завантажених возах до стогу сіна. Це тривало більшу частину наших п’яти-шеститижневих канікул, оскільки частина землі завжди косилася на три тижні пізніше. З того часу я завжди вважав сінокіс найпрекраснішим видовищем. У нас завжди були маленькі граблі та вила, і ми намагалися зібрати якомога більше після вагона. Оскільки вся ця трав’яна земля була необмеженою і оточувала будинок, вона утворювала парк пристойного розміру і була повна чудових старих дубів». Майор Едвард Гілберт одружився з Джейн Ладлоу в 1828 році, і протягом кількох років вони жили в Бартлі Лодж, але часто здавали його заможним орендарям на тривалий термін. У 1837 році він здав його на рік родині Шорів. Їхня старша дочка Емілі Шор вела щоденник, який сьогодні високо цінується. Ціла частина щоденника розповідає про її час у Бартлі Лодж. Вона описує вітальню та дві спальні такими словами: «Перша – велика висока кімната довжиною двадцять чотири фути. Вона мені подобається більше, ніж у Вудбері. У ній гарні світлі шпалери, дуже красива, старомодна, різьблена камінна полиця та два вікна. Кімната мами точно такого ж розміру. Моя я дуже люблю. Вона розташована ззаду будинку і має два вікна з видом на сад і ліс». Вона описує частину фасаду будинку так: «Я сиділа на вулиці протягом години-двох після обіду, у невеликому захищеному місці перед будинком, перед східним крилом, яке відступає на кілька футів назад. Це дуже маленький газон, між рододендронами з одного боку та лаврустином з іншого, зі стіною будинку, покритою жасмином позаду. Попереду парк і ліс, тому загалом це чудове місце, і я дуже насолоджувалася сидінням тут. Був тихий, чудовий день, ліс купався в сонячному світлі, небо було чисто блакитним. Зліва, біля стіни будинку, стоїть дуб, покритий лишайниками. Тут я спостерігала за веселими водяними очима, що перелітали з гілки на гілку, і торкалися їх головою вниз, і за красивим горіховійком, з його гучним чітким свистом, що бігав по гілках, як миша, і вдаряв по них усією зосередженою силою свого потужного тіла. У трав’янистому покриві парку я чув змішане дзвінке щебетання дюжини золотих щіглів, солодку пісню малинівки, що лунала з дерева на дерево. З лісу доносилися кілька мелодійних нот дрозда та гучний сміх зеленого дятла. П’яний птах зі своїм веселим «чіпітом» сів на дах будинку над моєю головою, а жайворонок пролетів над парком, видаючи свій милий тужливий крик. У саду крик сороки та щебетання граків доповнили веселий, хоч і не завжди мелодійний, концерт». Шори оголосили про продаж вмісту в грудні 1838 року, оскільки вони покидали країну.
"We lived at Bartley and walked out among that beautiful wild forest with the nurses Bartley belonged to a Major Gilbert, and consisted of eighty English acres, seventy of which was laid down in grass, and produced hay, which was celebrated as the best in the county for the hunters — for Lyndhurst was only two miles off where the New Forest hounds were kept. The hay harvest, therefore, was a great concern at Bartley, and when we returned home for each summer holiday the mowing was always just beginning. We (Tom and I) used to attend the mowers all day, and learnt to mow a little, and used to tumble about with Marianne and Fanny in the haycocks, and ride in the loaded wagons to the haystack. It lasted the greater part of our five or six weeks' holidays, as part of the land was always three weeks later in being cut. I have always since thought haymaking the most delightful of sights. We always had our small rakes and forks, and used to try how much we could glean after the wagon. As the whole of this grass land was unenclosed, and surrounded the house, it made a good sized park, and was full of fine old oaks." Major Edward Gilbert married Jane Ludlow in 1828 and for some years they lived at Bartley lodge but they often rented it to wealthy tenants for long periods. In 1837 he rented it for a year to the Shore family. Their eldest daughter Emily Shore wrote a diary which is highly regarded today. A whole section of the diary tells of her time at Bartley Lodge. She describes the drawing room and two of the bedrooms in the following terms. "The first is a large lofty room, twenty four feet long. I like it better than that at Woodbury. It has a pretty light paper, a very handsome, old fashioned, carved chimney piece, and two windows. Mamma's room is just the same size. Mine I quite love. It is at the back of the house, and has two windows looking out into the garden and forest beyond." She describes part of the front of the house as follows. ""I sat out of doors for an hour or two in the afternoon, in a little sheltered spot in front of the house, before the eastern wing, which recedes a few feet back. It is a very small piece of grass, between rhododendrons on one side, and laurustinus on the other, with the wall of the house covered with jessamines behind. In front is the park and forest so that altogether it is a sweet little spot, and I enjoyed sitting here very much. It was a calm, delicious day, the forest bathed in sunlight, the sky a pure pale blue. On my left, close to the wall of the house, is an oak grey with lichens. Here I watched the merry ox eyes flitting from twig to twig, and tapping them with head downwards and the handsome nuthatch, with his loud clear whistle, running up the boughs like a mouse, and hammering at them with all the concentrated force of his powerful body. In the herbage of the park, I heard the mingled tinkling warble of a dozen goldfinches the sweet song of the robin sounded from tree to tree. From the forest arose a few melodious notes of the thrush, and the loud laugh of the green woodpecker. A pied wagtail with his cheerful "chippeet" alighted on the roof of the house above me a lark flew across the park, uttering his pretty plaintive cry. In the garden, the scream of the jay and the chattering of jackdaws completed the gay, though not always melodious, concert." The Shores advertised the contents for sale in December 1838 as they were leaving the country.
Кейінгі тұрғындар
1868 жылы майор Эдвард Гилберт қайтыс болды, ал үй келесі он екі жыл бойы уақытша жалға берілді. 1879 жылы ол нарыққа шығарылды, құрамында "Линдхерст жолынан және Бартли Гриннен екі әдемі лоджасы" болды. Бұл екі ескі жолды әлі де жаяу өтуге болады. Ескі Линдхерст жолы қазіргі айналымға қайта бағытталды, ал ескі жол усадьбаның солтүстік-батысында тік жол ретінде қалды. Бартли Грин жолы қазір орман шаруашылығы комиссиясына қарасты, кіреберісі бар және сол жерден үйге дейінгі бұрынғы жол қолданылмайды, өте қалың өскен. 1880 жылы үйді Фредерик Джордж Иннес Лиллингстон сатып алды және ол 1891 жылға дейін отбасымен бірге онда тұрды. Лиллингстон (1849-1904) - Корольдік теңіз флотының лейтенанты. Ол 1849 жылы туған және Исаак Уильям Лиллингстонның жалғыз ұлы. Оның әкесі Шотландиядағы Лохалш атты үлкен меншігі мен Балмакара үйіне ие болған. 1871 жылы ол Франсис Элизабет О’Брайенге үйленді және олардың тоғыз баласы болды. Ол үлкен отбасын орналастыру үшін үйге қосымша бөлмелер салды. Бірақ 1891 жылы ол мүлікті сатуға және Торквейге көшуге шешім қабылдады. Оны майор Фрэнсис Бертрам Далримпл сатып алды. Фрэнсис Бертрам Далримпл (1850-1932) - Корольдік артиллерияның майоры. Ол 1850 жылы Паддингтонда дүниеге келген. Оның әкесі Роберт Фарре Далримпл, Лондонның бай заңгері болған. Ол екі рет үйленген. Оның бірінші әйелі Анна Гертруда Хоуп, ол 1878 жылы үйленген, 1895 жылы қайтыс болды. Үш жылдан кейін ол Элис Мод Эвереттке үйленді. Майор Далримпл бау-бақша шаруашылығына қызығушылық танытқан, ал 1899 жылы ол бас бағбанмен бірге Бартли бау-бақша қоғамын құрды. Бартли Лоджада жыл сайын гүл көрмесі өткізіліп, ол Нью-Форесттегі ең жақсы көрме деп есептелді. Бау-бақша қоғамы бүгінге дейін бар және жыл сайын көрме өткізеді. Майор Далримпл 1932 жылы қайтыс болды, ал үй 10000 фунтқа сатылды, 1935 жылы 5000 фунтқа сатылды. Келесі иесі Филип Хенли Доджсон болды, ол 1961 жылға дейін отбасымен бірге онда тұрды. Доджсон (1892-1961) 1892 жылы Хенли Фредерик Доджсонның ұлы ретінде дүниеге келген. Ол Винчестер колледжіне оқуға түсіп, 1910 жылы Кембридждегі Тринити колледжіне қабылданды. 1913 жылы ол заң және саяси экономика мамандығы бойынша бакалавр дәрежесін алды. Бірінші дүниежүзілік соғыс кезінде ол Корольдік далалық артиллерияда капитан болып қызмет етті және Әскери крестпен марапатталды. 1918 жылы ол Эвелин Фултонға үйленді және олардың үш баласы болды. Ол 1961 жылы қайтыс болды, ал Эвелин 1972 жылы қайтыс болғанға дейін Бартли Лоджада тұруын жалғастырды. Кейін мүлік сатылып, қонақ үйге айналдырылды.